Радіо «НЕЗАЛЕЖНІСТЬ» та суспільно-політичне інформагентство «МЕДІАСТАР» працюють у суспільному проекті «ТОЧКА ЗОРУ» з ефіру радіо до «ТОЧКА ЗОРУ» для Інтернет-користувачів. Сьогодні в гостях Юрій ШУХЕВИЧ, голова ветеранів визвольної боротьби, герой України та Віра ЛЯСКОВСЬКА, депутат Львівської міської ради про заборону забудови «Цитаделі» розважальними закладами. Читаємо інформацію! Думаємо над інформацією! Аналізуємо інформацію! «Дивись глибше!»

- Нарешті ухвалено рішення про заборону будівництва розважальних та господарських споруд на території історико-культурного комплексу „Цитадель”. Цього досягнуто завдяки старанням багатьох людей у нашому місті. Дуже добре, що вже ухвалено це рішення, але воно ще потребує формалізації. Воно мусить бути розглянуто колегією Львівської обласної ради і, відповідно, мають бути вироблені конкретні завдання, які треба буде втілювати. Це ще величезна робота. Як ви її бачите, панове?

Віра ЛЯСКОВСЬКА: Дуже вдало Ви сформулювали наступні дії, які чекають нас і це немаленька робота. Це рішення надзвичайно важливе, тому що його прийняла міжвідомча комісія у справах увічнення пам’яті жертв воєн та політичних репресій Львівської обласної державної адміністрації. Її очолює заступник голови облдержадміністрації Ігор Держко. Складається вона із 13-ти пунктів, якими чітко визначено і грунтовно опрацьовано всі ті постанови рішення, які передували тій трагедії для Львова, коли міська влада дозволила собі влаштувати танці на кістках.

Тому нам потрібно було опрацювати всі попередні документи, які були прийняті владою. Таким чином, прийняте категоричне рішення: припинити будівництво будь-яких об’єктів, у тому числі, готельно-розважального комплексу. Вимагати від виконкому скасувати надані рішення міської ради про організацію міжнародного конкурсу. Того виявилося замало.

Нагадую, бо далеко не всі знають про ту трагедію, яка сталася у Львові. На території Цитаделі був німецько-фашистський табір, в якому перебувало більше 580 тисяч військовополонених. Це міжнародний концтабір: українців, росіян, бельгійців, поляків, французів, італійців та інших національностей колишнього радянського союзу. Із них більше 140 тисяч було доведено до смерті. Тобто, це страшна катівня.

В цьому таборі перебувало також до 15% українців. Це приблизно 35 тисяч людей. До цього часу вся ця територія залишалася закритою, а військовополонені безіменні. Сьогодні ця проблема вже піднята навіть на міжнародному рівні.

Страшно ще й тому, що ми навіть не знаємо скільки таких таборів було на Україні. Це аморально. І найтяжче, що до такої проблеми долучилися молоді люди, міська влада і наші бізнесмени. Їм же потрібно було влаштувати банкет на кістках. І тому таке рішення не може бути скасоване. Це комісія, яка має виняткові повноваження. До неї входять голови ветеранських організацій, солідні політичні, громадські діячі та штатні працівники обласної адміністрації. Тут чітко сказано, що цей об’єкт повинен ввійти в перелік державного реєстру як національна пам’ятка історико-культурної спадщини України.

Юрій ШУХЕВИЧ: «Цитадель» можна розглядати всесторонньо: це є пам’ятка природи, пам’ятка історична, археологічна. Ця споруда є унікальною і подібних їй більше не збереглося. А те, що там був табір смерті – то жахливо. Мене дивує цинізм та негативне ставлення до тої пам’ятки. Уявімо собі, що ми сьогодні на Личаківському цвинтарі зробимо якісь танцмайданчик. А «Цитадель» – то більше, ніж Личаківський цвинтар. На Личаківському цвинтарі люди поховані, а тут закатовані. І ми, замість того, щоби вшанувати достойно загиблих там людей, влаштовуємо таке знущання. На кістках людей влаштовувати розважальні комплекси – це цинізм, це відсутність всякої моралі.

- Чи є достатньо документів, які підтверджують це? Бо, ми знаємо, є багато звернень до різних міністерств на предмет отримання більш точної інформації про історію функціонування цієї території та споруд вже сучасного комплексу «Цитадель» починаючи від 1939 до 1988 року?

Віра ЛЯСКОВСЬКА: Річ у тім, що на сьогоднішньому етапі розгляду цієї справи ми маємо дуже багато необхідної інформації. Ми маємо вже інформацію з Московських архівів. Немає такого, чого б нам не вистачало: є всі документи, які офіційно підтверджують цей злочин.

Слухач. Чому європейці, зокрема поляки, такі обуренні присвоєнням Степанові Бандері звання Героя України?

Юрій ШУХЕВИЧ: Одні справді не знають нашої історії (Європарламент, німці, бельгійці). Що ж до наших близьких сусідів, то вони знають її прекрасно, але їм просто не вигідно. Вони на своїй території також мають такі комплекси, але вони б собі ніколи не дозволили на території таких місць зробити якісь «танцульки».

Мене дивує інше: Росія, яка так часто виступає проти гітлеризму, мовчить. Думаю, тому, що Росію продовжують очолювати ті представники, які очолювали її за сталінських часів. За часів Сталіна військовополонені – це були або «зрадники батьківщини», або «ті, що пропали безвісти».

- В Росії, за словами відомого історика Ігоря Чубайса, досі не перепохованими залишились близько двох мільйонів росіян. Причина – брак коштів. В пресі зараз дуже багато коментарів відомих громадських діячів, особливо таких відомих як Оксана Пахльовська, яка сказала, що це можна долучити до проекту знищення моралі. Як прокоментуєте?

Віра ЛЯСКОВСЬКА: Велика частина нашого суспільства вегетує на кістках своїх предків і не знає взагалі, що таке моральні параметри пам’яті. І що більше таких людей у суспільстві, тим менше надії на майбутнє. Виявляється, що наші мертві – це наші вороги. Це просто притуплення розуміння того, хто ми є.

Згадаємо випадок, коли якісь бізнесмени планували на території Парку культури побудувати ресторан. Там вони наткнулись на кістки німецьких солдатів. Треба було бачити яка то була організована робота: кожна кісточка була досліджена та опломбована. А що в нас робиться? Ми навіть не знаємо скільки концтаборів було на території України. Шокує й те, як деякі наші археологи кинулись за гроші зацікавлених фірм робити розкопки. Для них немає значення, що вся ця земля була полита кров’ю, вони просто хочуть знайти місце, де немає кісток.

Слухач. Прокоментуйте будь ласка таку інформацію: цигани на похоронах співають, танцюють, вони радіють, що душа відмучилась на землі і пішла на небо. І ще одне, є багато місць у Львові, де відбувалися знущання, вбивства. Що вони всі мають стати недоторканними?

Віра ЛЯСКОВСЬКА: Якщо слухач знає місця, які відповідають такій постанові, нехай пропонує їх до розгляду. В нас немає відповідних структур, які можуть відшукати кожне таке місце.

Також дуже неприємно, що тут проводяться аналоги з циганами. Цигани мають свою психологію, свою ментальність, свої звичаї. Ми, українці, маємо своє. Важко говорити, коли кожен по-своєму розуміє, що таке мораль.

- Ви бачите ініціативу всіх зацікавлених сторін цього пам’ятника меморіалу. Львів, тобто львівська влада, дуже пишається своїми фестивалями. Чи мав би бути в Інтернеті якийсь клич до людей всіх національностей з приводу того, що було на «Цитаделі». І як би то мало бути зроблено?

Юрій ШУХЕВИЧ: Думаю, що весь виконком, який підтримав рішення про побудову цього готельно-розважального комплексу повинен попросити пробачення у львів’ян. А також схилити голову та попросити пробачення у покійних за ту зневагу до їхніх страждань. І припинити подібне.

Слухач. «Цитадель» – це лише локальний приклад глобального процесу. Європарламент, приймаючи свою конституцію, навіть посоромився згадати про своє християнське минуле. Християнська мораль для них – це вже не принципово. Гасити окремі пожарища не ефективно. Як ви думаєте, що би могло зупинити цей процес саме в глобальному вимірі?

Віра ЛЯСКОВСЬКА: Я погоджуюсь, це страшно. Але це процес, який дуже важко зупинити. Стосовно того, що ви кажете нібито в інших країнах не так ставляться, неправда. Багато іноземців, які були в цих концтаборах і досі живуть повинні приїхати і поставити свій знак. Думаю, з наших співвітчизників також багато-хто відгукнеться, але для цього потрібен великий поштовх для всіх.

- Влада зараз на перший план ставить економічно вигідні проекти, щоб розвинути економіку. Гуманітарні питання відходять на другий план. Але, ймовірно, це надважливе питання. Приміром, поставити якість відзнаки на території області. Як, незважаючи на економічні труднощі, зробити все на найвищому рівні, щоб провести відповідні дослідження, провести розкопки, щоб розробити проект цього меморіалу? Нехай це займе багато часу, але щоб зробити це вже за якимось планом.

Віра ЛЯСКОВСЬКА: Давайте забудемо про розкопки. На таких територіях розкопки не можна проводити. В першу чергу, це проблеми із зараженнями, хворобами. Але крім того, всіх тих фактів, які в нас є, абсолютно достатньо. Є також план в архіві СБУ тої будівлі, коли це була катівня. Є план, який склав пан Лейлах, який очолює Міжнародний Конгрес євреїв.

Крім того, ми прийняли рішення міжвідомчої комісії по встановлення хреста на цій території.

Юрій ШУХЕВИЧ: Розвивати якісь структури, які треба - нема грошей. Проте, на розважальні комплекси гроші є. Бо це скоро окуповується. Але не треба забувати, що сам Господь розпоряджається цим процесом. А думаю, якби звернутися до тих народів чиї представники там захоронені, то вони обов’язково вклали б свою дещицю. Якщо ця будівля стане пам’яткою національного значення, то на неї виділятимуться кошти і з державного реєстру.

- Ми дуже настирливо згадуємо наше минуле, а це страшні сторінки. Ми знаємо, що в зараз у пресі активно обговорюється те, що сьогодні вже знято із сайту президента довідку про Голодомор. Багато-хто говорить, що нам треба перестати дивитись назад у минуле, нам треба дивитись у майбутнє. Що би ви відповіли?

Віра ЛЯСКОВСЬКА: Україна без свого минулого буде територією для каїнів. Тоді не дивуйтеся, що такі цитаделі будуть повторюватися повсюди. Знаєте, українці вже зараз тим заражені. Можна це знімати з сайтів, однак з пам’яті це зняти неможливо.

- Оголошено збір коштів на цей меморіал. Кожен може долучитися до цього?

Віра ЛЯСКОВСЬКА: Так, кожен. І я думаю, що долучиться. На разі, ця фундація ще не діє. Спочатку ми повинні її узаконити як пам’ятку. Крім того, кожен може додати до архіву свої свідчення.

- Пане Юрію, чи є такі звернення в громадські організації, принаймні до Вас?

Юрій ШУХЕВИЧ: Я маю цілий архів таких звернень. В тому числі і з державних інституцій. Будемо сподіватись, що осоромлена Львівська міська влада прийме гуманне рішення. Тепер побачимо що в них переважить: сумління чи гроші.

- А відміну цих рішень повинна розглядати сесія чи тільки виконком?

Віра ЛЯСКОВСЬКА: Садовий повинен поставити це питання на засіданні виконкому. На разі, є тільки очікування, тому що дуже вже далеко зайшли в цій справі. Ви собі тільки уявіть які фірми тут задіяні.

На цій території є також чимало господарських споруд. На карті 1944 року вони є, то ж їх треба би було там залишити. Решта територія повинна бути очищеною. Те, що знаходилось у цих будівлях треба переносити, бо тут перебували закатовані військовополонені. Страшно працювати в таких будівлях – там жахлива енергетика. Деякі приміщення вже звільнені. Решта, якщо вони хочуть очистити свою совість, також повинні це зробити.

Фото з сайту: zvukraine.lviv.mobi